Два странника
Настройка шрифта
Два странника приходятъ въ Римъ;
На каждомъ рубище простое
И каждый голодомъ томимъ,
Изнемогая въ лѣтнемъ зноѣ.
На перекресткѣ спалъ одинъ
И робко молитъ: ради неба,
Прохожій, будь Христіянинъ!
Я весь измученъ, я безъ хлѣба!
И взоръ страдальца выражалъ
Надежду, страхъ и стыдъ и муку,
Но жадно трепетную руку
Онъ къ подаянью простиралъ.
Какъ будто чуждъ сей тяжкой доли,
Другой недвиженъ и угрюмъ
Стоялъ, исполненъ важныхъ думъ,
Возведши взоръ на Капитолій :
Лѣта вращались чередой
Въ воображеніи кипящемъ,
Казалось: зрѣлъ онъ въ настоящемъ
Завѣтъ минувшаго святой.
И, какъ во снѣ, вѣковъ пучина
Разверзлась съ шумомъ передъ нимъ
И Римъ могучій, древній Римъ
Блеснулъ въ порфирѣ властелина!
И странникъ сь жадностью припалъ
Къ стопамъ священной тѣни Рима....
И кто бъ въ пришельцѣ не узналъ
Въ сей мигъ — творца Ерусалима?
- Лайки: 0
- Просмотры: 4
- Комментарии: 0
- 0 Войдите, чтобы добавить в избранное
Комментарии
Комментариев пока нет. Будьте первым.